Понеділок, 23.10.2017, 12:57
Вітаю Вас Гість | RSS

Правознавство

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Лекції

Основи фінансового права
Лекція на тему: Основи фінансового права
План лекції:
1.    Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання.
2.    Система й джерела фінансового права.
3.    Бюджет та бюджетна система.
4.    Система оподаткування та її значення.
5.    Поняття, функції та види податків.
6.    Платники податків і об’єкти оподаткування.
7.    Відповідальність за порушення законодавства про податки.
8.    Поняття, функції і структура банківської системи України.

1. Фінансове право України:  поняття і  предмет правового регулювання
Фінансове право — це сукупність правових норм, що регу¬люють суспільні відносини, які виникають між державою і юридичними й фізичними особами з приводу формування, роз¬поділу та перерозподілу і використання державою фондів грошових коштів.  
Фінансове право має особливий предмет і метод право¬вого регулювання. Воно регулює певну сферу державного уп¬равління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національ¬ного доходу країни. У фінансових правовідносинах проявляєть¬ся організаційна роль органів державної влади і місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майновими. Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово-правові відно¬сини від інших відносин грошового характеру, зокрема в ци¬вільному й адміністративному праві.
Предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави й місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально-економічного розвитку держави. Відносини, що виникають у процесі фор¬мування, розподілу й використання фондів коштів господарюючих суб'єктів і громадян, фінансовим правом не регулюються.
Фінансові відносини за своїм змістом і колом учасників відрізняються великою різноманітністю:  
1)    бюджетні відносини;
2)    податкові відносини;
3)    страхові відносини;
4)    відносини з приводу державного кредиту;
5)    банківського кредитування і розрахунків;
6)    врегулювання грошового обігу;  
7)    валютного контролю.
Для надання фінансовим відносинам правового характеру використовується фінансово-правовий метод регулювання, якому властивий імперативний (владний) характер. Його суть полягає в тому, що зміст правовідносин визначається однією із сторін, завдяки прийняттю нею владного припису, обов'язко¬вого для виконання іншою стороною. Стороною, яка приймає владні приписи (рішення) у фінансових правовідносинах, є дер¬жава або органи місцевого самоврядування в особі уповноваже¬них ними органів чи посадових осіб.

2. Система та джерела фінансового права
Для фінансового права характерною є наявність великої кількості фінансово-правових норм.
Фінансове право складається з двох частин: загальної і особливої.
Загальна частина включає в себе фінансово-правові норми, що визначають зміст, принципи, завдання, форми і методи фінансової діяльності держави, а також систему органів, які її здійснюють, організацію, форми і методи фінансового контро¬лю, а також правове становище всіх суб'єктів-учасників фінан¬сових правовідносин.
Особлива частина включає в себе правові норми, що склада¬ють підгалузі й фінансово-правові інститути і регулюють од¬норідні суспільні відносини у сферах: бюджету, державних до¬ходів, податків, державного кредиту, державних видатків, держав¬ного страхування, банківського кредитування і безготівкових розрахунків, грошового обігу і валютного регулювання.
 Основними фінансово-правовими інститутами фінансового права є бюджетне право, податкове право, банківське право.
Джерела фінансового права — це нормативно-правові акти законодавчої, виконавчої влади і місцевого самоврядування, в яких містяться правові норми, що регулюють фінансові відносини.
Джерела фінансового права можна розділити на кілька груп:
1)    Конституція України має найвищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України.  Закони та інші правові акти, що приймаються в Україні, повинні відповідати Основному Закону;
2)    Закони України загального характеру, що визначають зміст права власності, правила поведінки суб'єктів підприємництва, підстави й порядок укладання цивільно-правових угод між ними, підстави й механізм юридичної відповідальності. Серед них Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України;
3)    Закони України галузевого характеру, що визначають правове регулювання у сфері фінансової діяльності держави, серед них Бюджетний кодекс України;
4)    підзаконні нормативно-правові акти;
4.1) укази, розпорядження Президента України;
4.2) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;
 4.3) накази, інструкції, листи, методичні вказівки Міністерства  фінансів, Міністерства економіки, Державної податкової служби, Державного казначейства;
 4.4) постанови й розпорядження голів місцевих державних адміністрацій;
5)    норми міжнародного права й міжнародні договори Ук¬раїни, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що містять норми фінансового права.

3. Бюджет і бюджетна система
Бюджет - план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються  органами державної влади, органами влади Автономної Респуб¬ліки Крим і органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.  
Як правова категорія бюджет — це основний фінансовий план держави чи органу місцевого самоврядування на бюджетний період, що містить розпис його доходів та видатків і затвердже¬ний парламентом чи місцевою радою.  
Бюджетна система України — це сукупність державного і місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відно¬син, державного і адміністративно-територіальних устроїв і вре¬гульована нормами права.  
Бюджетна система України ґрунтується на принципах:
1)    єдності, що забезпечується єдиною правовою базою, єди¬ною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку й звітності;
2)    збалансованості, зважаючи, що повноваження на здійснен¬ня витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;
3)    самостійності, оскільки держава коштами державного бюд¬жету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого само¬врядування;
4)    повноти, що передбачає включенню до складу бюджетів усіх надходжень та витрат бюджетів, що здійснюються відпові¬дно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;
5)    обґрунтованості, що полягає у формуванні бюджету на ре¬алістичних макропоказниках економічного і соціального розвит¬ку держави та розрахунках надходжень і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
6)    ефективності, беручи до уваги, що при складанні й вико¬нанні бюджетів всі учасники бюджетного процесу мають прагну¬ти досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального резуль¬тату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;
7)    цільового використання бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;
8)    справедливості й неупередженості розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;
9)    публічності й прозорості, оскільки Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Ра¬дою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами з висвітленням у засобах масової інфор¬мації;
10)    відповідальності учасників бюджетного процесу за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.
3 метою забезпечення єдності бюджетної системи України Бюджетним кодексом передбачена бюджетна класифікація , що має кілька основних складових:
1)    класифікація доходів бюджету, що класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надход¬ження, доходи від операцій з капіталом, трансферти;
2)    класифікація  бюджету, які класифікується за: функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків), економічною характеристикою операцій, при проведенні яких  здійснюються ці видатки (економі¬чна класифікація видатків), ознакою головного розпорядника бюджетних кошти (відомча класифікація видатків ),  за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків);
3)    класифікація фінансування бюджету, яка визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками ;
4)    класифікація боргу, що систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.  
Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність уповноважених органів державної влади і місцево¬го самоврядування, пов'язана зі складанням, розглядом, затвер¬дженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконан¬ням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.
Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджет¬ну систему України, становить один календарний рік, який по¬чинається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того са¬мого року (бюджетний рік).
 
4.    Система оподаткування та її значення
Система оподаткування - це сукупність податків, зборів і платежів, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку, принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування, дій, що забезпечують повну і своєчасну їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.
Зміни і доповнення до законодавчих актів про оподаткування стосовно пільг, ставок податків, механізму їх сплати вносяться не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року й набирають чинності з початком нового бюджетного року.
 Оподаткування здійснюється за принципами:
1)    стимулювання науково-технічного прогресу, підприєм¬ницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, тех¬нологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного то¬варовиробника на світовий ринок високотехнологічної про¬дукції — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
2)    обов'язковості — впровадження правових норм щодо спла¬ти податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
3)    рівнозначності й пропорційності — справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обо¬в'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;
4)    рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінацій — забезпечення однакового підходу до суб'єктів гос¬подарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерези¬дентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
5)    стабільності — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
6)     економічної обґрунтованості — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвит¬ку національної економіки і фінансових можливостей з ура¬хуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюд¬жету з його доходами;
7)    рівномірності сплати — встановлення строків сплати по¬датків і зборів (обов'язкових платежів),  виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
8)     компетенції — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійсню¬ються відповідно до законодавства про оподаткування виключ¬но Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

5.    Поняття, функції та види податків
Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів і до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільово¬го фонду, здійснюваний платниками в певному розмірі, в чітко визначені строки і на умовах, що визначаються законами Ук¬раїни про оподаткування.
Податкам характерні такі риси:
1)     примусовість і обов'язковість, тобто відсутність у платника вибору щодо сплати податку (платити чи не платити) і встанов¬лення юридичної відповідальності за ухилення від його сплати;
2)     безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави за відсутності зустрічних зобов'язань з боку держави;
3)    безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-яких дій із боку держави;
4)    нецільовий характер, а саме відсутність чітких вказівок щодо напрямів використання надходжень від певного податку, розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами;
5)    безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників;
6)    регулярність стягнення, що полягає у безперервності бюджетного процесу та необхідності наповнення фондів коштів.
Функції податків:
1)    фіскальна (лат. fiscus — державна казна) — наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів для задоволення потреб суспільства;
2)    регулююча — як через регулювання галузей суспільного виробництва, так і через регулювання споживання;
3)    контрольна — шляхом регламентування державою фінан¬сово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, отри¬мання доходів громадянами, використання ними належного їм майна і дотримання фінансової дисципліни;
4)    розподільча — є продовженням фіскальної: наповнення доходної частини бюджету з наступним розподілом отриманих коштів для фінансування функцій і завдань держави та органів місцевого самоврядування;
5)    стимулююча — шляхом запровадження окремим платни¬кам податків пільг щодо їх сплати, що стимулює розвиток окре¬мих галузей народногосподарського комплексу або здійснює підтримку незахищених верств населення країни.
Податки, збори й мито складають обов'язкові платежі, що визначають як обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
Поряд зі спільними ознаками між ними існують і певні відмінності:
1)    податок — це узаконена форма відчуження власності юри¬дичних фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в роз¬мірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язко¬вості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;
2)     збори — це платежі, що стягуються з платника державни¬ми органами за надання права брати участь або використовува¬ти як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти, наприклад, пра¬во на припаркування автотранспорту, використання місцевої символіки ;
3)    мито стягується з юридичних і фізичних осіб за здійснен¬ня спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів, що мають юридичне значення.
Залежно від ознак, які покладені в основу порівняння, всі податки класифікують на загальнодержавні й місцеві — залеж¬но від органу державної влади та місцевого самоврядування, який приймає рішення про введення податкового платежу на відповідній території.
Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Ра¬дою України і справляються на всій території України.
 Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати вводяться в дію сільськими, селищними, міськими радами відпо¬відно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ста¬вок, встановлених законами України.
Суб'єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.
Носій податку – це юридична чи фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку, а відтак відбувається перекладання податків із суб’єкта на носія податку.

6.Платники податків та об’єкти оподаткування
Платниками податків є юридичні й фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки.
Облік платників податків здійснюється державними подат¬ковими інспекціями та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні устано¬ви відкривають рахунки платникам податків тільки за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік  у триденний термін повідомляють про це державну податкову інспекцію.
Платники податків поділяються за ставленням до держави на резидентів які мають постійне місце проживання або місце¬перебування в даній державі (183 дні в календарному році су¬марно) і нерезидентів, які не мають постійного місця прожи¬вання або місцеперебування на даній державній території.
Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'я¬зані:
1)    вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінан¬сово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у тер¬міни, встановлені законами;
2)    подавати до державних податкових органів та інших дер¬жавних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність відомості та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);
3)     сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;
4)    допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержан¬ня доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).   
Платники податків мають такі права:
1)    подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування в порядку, вста¬новленому законами України;
2)    одержувати і ознайомлюватися з актами перевірок, про¬ведених державними податковими органами;
3)    оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податкових органів і дії посадових осіб.
Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеці¬альне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України  про оподаткування.
Джерело сплати податку — це кошти, за рахунок яких може бути  сплачено податок.
Ставка податку - це законодавчо закріплений розмір подат¬кового платежу, що встановлюється на одиницю оподаткуван¬ня.
 Податкові пільги — це часткове або повне звільнення певних категорій платників (юридичних або фізичних осіб) від сплати встановлених податків.


7.Відповідальність за порушення законодавства про податки
Для забезпечення режиму законності у сфері оподаткуван¬ня і стабільності надходжень доходів до бюджетів на подат¬кові органи  відповідно до Закону України «Про Державну по¬даткову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року покладено здійснення контролю за додержанням законодавства про податки.  
Несплата або неповна сплата суб'єктами підприємницької діяльності або громадянами податків, зборів та інших обов'яз¬кових платежів незалежно від того, умисно чи з необережності,  тягне за собою застосування штрафних (фінансових) санкцій у визначених законодавством розмірах, сплату пені, яка нарахо¬вується на суму несплаченого обов'язкового платежу, адміністративну або кримінальну відповідальність осіб, винних в ухи¬ленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів відповідно до законів України.
Об'єктом податкового правопорушення є суспільні право¬відносини, що виникли з приводу сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільо¬вих позабюджетних фондів.
Суб'єктами податкових правопорушень є платники податків, які мають об'єкт оподаткування і зобов'язані у зв'язку з цим сплачувати відповідні податки, збори та інші обов'язкові платежі ,що передбачені чинним законодавством.
Суми податків, не внесені у визначений термін, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій стягуються за весь час ухи¬лення від сплати податків .
Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'яз¬кових платежів, якщо   ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільо¬вих фондів коштів у значних розмірах,  тягне кримінальну відповідальність (ст. 212 Кримінального кодексу України).
 Ухилення від подання декларації про доходи  або несвоєчасне подання декларації, чи включення до неї явно перекручених даних, яв¬ляють собою адміністративні правопорушення (ст. 164-1 Кодек¬су про адміністративні правопорушення — КУпАП).

8. Поняття, функції і структура банківської системи України
Банківська система України складається з Національного Банку Украї¬ни та інших банків.
Функції банківської системи:
1)    створення грошей і регулювання грошової маси, що забез¬печується оперативною зміною банками маси грошей в обігу через збільшення або зменшення її відповідно до зміни попиту на гроші;
2)    трансформаційна, завдяки мобілізації тимчасово вільних коштів суб'єктів підприємництва і громадян і передачі їх у формі кредиту іншим суб'єктам;
3)    стабілізаційна, шляхом забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку.
Банківська система України побудована за дворівневим принципом.
Перший рівень банківської системи України представлений Національним Банком України (НБУ), який здійснює регулю¬вання діяльності спеціалізованих банків через економічні нор¬мативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
Національний Банк України є юридичною особою, має статутний фонд (10 млн. грн.), який перебуває у загальнодержавній власності.  
Національний Банк України виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського ре¬гулювання і нагляду, монетарного і валютного регулювання економіки.
Національний Банк України репрезентує інтереси держави з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях.
Другий рівень банківської системи України складають ко¬мерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціа¬лізацією, сферою діяльності та власності.
Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані.  
За формою власності банки в Україні є державни¬ми, зокрема Ощадний банк України і Український експортно-імпортний банк, приватними й змішаними.
Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєст¬рації банку не може бути меншим:
1)    для місцевих кооперативних банків - 1 млн. євро;
2)    для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, -                3 млн. євро;
3)    для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, -  5 млн. євро.  


Категорія: Лекції | Додав: persona5712 (18.05.2013)
Переглядів: 3292 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Block title